Після весілля нам із чоловіком нічого не залишалося, як переїхати до квартири свекрухи. 10 років, які ми там прожили, були виснажливими. Ми з чоловіком були сповнені рішучості нагромадити на власне житло, що означало терпіти свекруху. А оскільки мій чоловік був її єдиною дитиною, то обов’язок доглядати її поліг на мої плечі. Дуже скоро вона стала слабкою і більшу частину часу проводила в ліжку. Незважаючи на це, я народила сина і поклялася ніколи не стати такою свекрухою, як вона.
Коли свекруха пішла з життя, я думала, що ми нарешті знайдемо спокій. Однак ще одна трагедія мала місце, коли через рік мій чоловік загинув у дорожній аварії. У квартирі залишилися лише я та син. Через багато років, коли син привів додому свою наречену, я з радістю прийняла її і запропонувала їм жити з нами. Я ставилася до неї як до дочки і навіть погодилася розділити з нею обов’язки по приготуванню їжі. Однак після сме рті моєї старшої сестри, яка доглядала нашу стару матір, я взяла маму до себе, оскільки більше не було кому.
Невістці це не сподобалося, і вона запропонувала продати мою квартиру та купити дві окремі. Я відмовилася, вказавши, що доглядаю за матір’ю як її єдина дочка, що залишилася – і немає сенсу зви нувачувати її в тому, що вона літня. Скривджені моєю відмовою, син з невісткою з’їхали і почали винаймати житло в іншому районі. Тільки через півроку, коли їхні фінансові труднощі посилилися через майбутнє народження дитини, вони натякнули, що хочуть переїхати назад. Однак я проти цієї ідеї; адже вони не цінували те, що мали спочатку. Я по горло сита тим, що мене сприймають як належне – і це після всього, що я пережила.
