Я ніколи не розуміла чоловіків, які беруть на себе відnовідальність за чужих дітей. У мене це в голові не вкладається, як розумна людина може брати на себе таке… Знаєте, чого я боялася, то мені і зустрілося на шляху. Ця доля і мене наздоrнала… Мій син, Володя, збирається одружитися на дамочці з причепом. Її синові вже 3, але моєму синові, схоже, все одно. Я йому скільки вже говорила:- Залиш ти цю дівчину. Он скільки красунь кругом, і ти не ур од. Невже не можна знайти іншу дівчину. Ти повинен своїх дітей ви ховувати, а не чужих якихось.
А він все втирав мені якусь ніс енітницю, мовляв, він приймає дитину своєї нареченої, як свого… Ну, скажіть, це нормально? Мені потрібні свої онуки. До цього я взагалі нічого не відчуваю. Він для мене чу жа людина. Я навіть онуків подруг люблю більше, ніж свого зведеного… Не знаю, як все піде далі, але я і не подумаю про те, щоб прийняти цього сина в свою сім’ю. Хоче син жити з чу жими дітьми-прапор йому в руки. Це не моя ві йна. Потім він обов’язково nошкодує, що не послухав мене – буде пізно.
