Коли Марина помітила погіршення здоров’я свого 80-річного батька Віталія, вона зрозуміла, що настав час змінити його життя. Колись, будучи сильним і самостійним чоловіком, Віталій насилу справлявся з повсякденними справами, іноді навіть завдаючи собі травм і серйозних втрат своєму здоров’ю. Хоча він намагався приховувати це, сусідка постійно таємно інформувала Марину про проблеми її батька. Серце Марини стислося від розуміння того, що батько потребує допомоги, і вона вирішила забрати його до себе.
Повідомивши йому про своє рішення, вона побачила в його очах одночасно радість і смуток: радість від компанії та смуток від того, що він залишає рідну домівку, в якій прожив усе життя. Віталій зібрав сентиментальні штучки: збірку улюблених віршів, сімейні фотографії, любовні листи до покійної дружини. Прощання з будинком було тихим і глибоким, він крутив у голові спогади, стоячи в кожній кімнаті по 10-15 хвилин. Ці зміни в його звичайному житті були потрібні! З Мариною життя Віталія стало яскравішим, наповнилося радістю та маленькими задоволеннями, такими як годування птахів та сімейне чаювання.
Він ще більше зблизився з онуками, зачаровуючи їх розповідями про минуле, а в доньці знайшов найкращого друга. Марина знала, що вчинила правильно, придбавши найбільший скарб – можливість знову відчути себе безтурботною дитиною, про яку піклується батько, який бажає їй найкращого. Її рішення дозволило також і Віталію знову відчути себе живим та потрібним, перетворивши період занепаду на заповітну главу сімейної близькості та тепла.
