Коли у під’їзді на Вероніку напали троє п’яних хлопців, вона почала кричати. Але ніхто не прийшов на допомогу. Раптом сталося неймовірне

Раніше Вероніка мешкала у власній однокімнатній квартирі, яку їй купили батьки. При виборі дівчина керувалася тим, щоб район був досить спокійним і тихим, а сусіди були врівноваженими людьми. Так воно й було. Спочатку Вероніка тішилася з того, що навколо одні пенсіонери. Але радіти було рано, бо потім у сусідню квартиру в’їхала молода пара, і галасливі вечірки цієї пари турбували дівчину вже від дня їхньої появи. Одної з п’ятниць Вероніка прийшла додому пізно, здавши всі звіти на роботі. Вона думала тільки про їжу та про теплу ковдру, коли знову почула шум сусідів. Піднявшись на свій поверх, вона побачила трьох n’яних хлопців, які вивалилися з квартири пари. Хлопчики ледве трималися на ногах, але їх було троє, тож вони й без особливих зусиль могли протистояти такій тендітній дівчинці, як Вероніка.

Коли Вероніка почала їх відштовхувати і кричати, вона побачила чоловіка, що підіймався на той поверх. Дівчина подумала, що той ось-ось розправиться з цими відморозками, і вона зможе спокійно повернутися додому, але незнайомець вдав, що нічого не бачить, і побіг нагору. Тоді Вероніка закричала так голосно, що аж усі стіни затремтіли. Її крики були чутні на всіх поверхах, але ніхто не прийшов на допомогу. Хлопці притиснули її до стіни і почали чіплятися за неї, але тут вона побачила за ними стару бабусю. Вона тримала в руках ціпок і почала бити кривдників по головах так сильно, що двоє з них аж упали, схопившись за голови. Вероніка втекла до своєї квартири з бабусею, не сказавши жодного слова, перш ніж кривдники встигли встати.

Через вічко вони побачили, що злочинці незабаром підвелися і пішли у вже знайому квартиру. Вероніка напоїла бабусю чаєм і нагодувала печивами, які сама напекла. Вона ніколи в житті не бачила такої сміливої жінки, яка б заступилася за незахисну дівчину проти трьох чоловіків утричі більше за неї. Перед собою Вероніка бачила вже не стару бабусю, якою було складно ходити, але свого рятівника. Вероніці було шкода, що досвід показав їй, наскільки люди байдужі до чужого горя, але тішило й те, що хоч і невеликий, але був відсоток тих, хто готовий пожертвувати собою заради життя інших, навіть незнайомих людей. Поділившись своєю історією, Вероніка сподівалася, що більше людей прочитають її та зроблять власні висновки.

Leave a Comment