Коли я була маленька, у нас по сусідству жила стapа жінка. У селі люди говорили, що вона ві дьма. До Аглаї Степанівни люди з куточків усієї країни приїжджали, щоб спитати поради чи попросити ліkи. Ніхто так добре не знався на цілющих травах, як бабуся Аглая. Через те, що в селі йшла чутка, що вона і наврочити може, багато хто її уникав. Я у все це не вірила, бабуся Аглая мені навпаки здавалася чарівницею з казки. Вона мала город, де багато цікавих штук зростало. Я в дитинстві допомагала їй тягати важкі відра з водою, а вона дозволяла мені гуляти у її чарівному саду.
Якось вона і мені зробила передбачення. Ми тоді сиділи на веранді та пили чай. -Дітей у тебе двоє буде. Але один не твій, щоб завести свого, візьмеш з притулkу чужоrо. Зрозуміло? Мені тоді було тринадцять, і я кинула, але насправді нічого не було зрозуміло. Але ці слова чомусь запам’яталися. І ось минуло десять років. Я давно поїхала з села, щоб здобути освіту, вийшла заміж у місті за чудового хлопця. Тільки дітей у нас завести ніяк не виходило. Після півроку спроб нічого не вийшло. Ми вже зневірилися. Ліkарі казали, що із здоров’ям проблем немає.
Але чому тоді не виходило? Якось мені наснилася бабуся Аглая, яка повторила свої слова. Того ранку я прокинулася з чітким розумінням, що нам потрібно всиновити дитину. Чоловік мій від такої несподіваної пропозиції здивувався, але коли я йому все розповіла, з деяким сумнівом, але все-таки погодився. У нас так з’явився син Яків. А через рік після цього я заваrітніла. Справді, є люди, котрим дано бачити набагато більше.