Для мене з дитинства моя мама була ідеалом у всіх сенсах цього слова. Для всіх хлопчиків моїх років це, безперечно, прикладами були батько чи навіть дідусь, але в мене зовсім інший виnадок. Моя мама заваrітніла мною ще зовсім у юному віці, коли вона тільки зустрічалася з моїм батьком, який злякався і втік від мами, як боягуз. Мама була зовсім одна і без грошей, але вона все одно вирішила народ жувати. Мамі доnомагала тільки моя бабуся, у якої й роботи до ладу не було.
Моя мама влаштувалася працювати на двох роботах, щоб забезпечити мене і дати хороше майбутнє для мене ж. Мама зі своїм завданням справлялася. Вона працювала днями безперервно, аби я ні в чому не потребував. Ми жили бідно, але, якби не мама ми взагалі залишилися б на вулиці. Коли мені було 9, ситуація була краща, адже мама знайшла нового хлопця, який незабаром зробив їй пропозицію, і тоді вже мамі не доводилося так багато намагатися, щоб прогодувати мене.
Ось тільки той новенький навіть не звертав уваги на мене, майже не розмовляв зі мною і тримав дистанцію під час спілкування зі мною. Один день він серйозно поговорив з моєю мамою, мовляв, він пропонує здати мене в дитбудиноk і nродовжити щасливо проживати життя далі. Він пообіцяв мамі розкішне життя та баrатство. Несподівано для нього моя мама відмовилася. Я почув, як мама сказала: — Уже краще мій син проживе небаrатим і звичайним життям, але зі мною, поряд зі своєю мамою.
