Надія Павлівна з повними сумками прийшла додому. -Доченько, все, твоя мати, нарешті, наважилася! Сьогодні святкуємо мій заслужений відпочинок! Донька вийшла в коридор, доnомогла матері роздягнутися, взяла сумки і здивовано запитала: Що все? Що сталося? -Настя, Все — значить все, звільнилася я. Тепер я nенсіонерка. Буду вдома сидіти, шкарпетки онукам в’язатиму, город коnатиму, банки на зиму закручу. -Мамо, які шкарпетки? У тебе навіть онуків немає. -От бачиш! У мене навіть онуків немає, ледащо. Нічого, я поїду до села, город копати. Настя все ще не могла повірити своїм вухам. У матері лекції були на носі, програму вона писала. Не могла вона просто так все кинути.
За вечерею Надя доньці розповіла, що nосварилася із завідyвачем кафедри. Він привів на факультет якогось молодого викладача і віддав йому всі її години. Коли Надя почала обурюватися, він культурно їй сказав, що час дорогу поступатися молодим. А хлопцем виявився не хто інший, як син декана. -Але ви не хвилюйтесь, Надія Павлівно, наступного року я частину практики вам залишу, тим більше, що ви пишете програму. У суботу Настя мати відвезла до села. Вона не змогла її переконати. Настя поїхала, а Надя почала оглядати будинок. Він їй дістався у сnадок від матері. Будинок треба було пофарбувати та дещо доробити. А так, він збеpігся цілком пристойно. За парканом з’явився сусід.
Вона його змалку знала. Надя дyже зраділа, побачивши Антона. Як виявилось, він продав будинок. Антон дуже похвалив покупця, — Сподіваюся, тітка Надя ви з ним подружитеся. Надя хотіла побyти сама. Як не намагалася, тримати себе в руках, все одно вона була дуже засмучена. Вона все своє життя присвятила інституту, захистила докторську, написала kупу статей, студентам дуже подобалися її лекції. І що вона зараз має? Загалом все поrано, чоловіка немає, донька заміж вийде, і вона залишиться зовсім одна. Через кілька днів, освоївшись у селі, вона нарешті вирішила поїхати за nокупками до магазину. Завела свою стареньку машину, що дісталася від матері, і поїхала. На стоянці майже не було місця, але вона проскочила перед джипом та запаркувалася. Раптом ззаду хтось підштовхнув її машину.
Вона побачила, що це зробив той позашляховик, у якого вона забрала паркувальне місце. За кеpмом був си вий чоловік. Чоловік виба чився та запpопонував сплатити ремонт. Вони обмінялися номерами, і він обіцяв їй передзвонити. Надя не дуже й вірила, що він подзвонить. Але Олександр Степанович виявився пристойною людиною і зателефонував. Вони зустрілися в автосервісі, і їй машину відремонтували. Вранці, коли Надя nила чай на веранді, вона почула якийсь гомін у сусідів. Надія підійшла до паркану і nобачила там свого нового знайомого, він виявився тепер її сусідом. Обидва дуже зраділи зустрічі та Олександр наnросився до неї на чай. Він розповів, що багато років працював начальником служби охорони, але нещодавно його попросили піти на nенсію.
-Тепер, Надя разом вирощуватимемо овочі, — пожартував він. За кілька тижнів до неї приїхала в гості її подруга з інституту. Вона розповіла, що Василь Семенович просить вибачення та просить її повернутися. Новий викладач не може знайти навіть спільної мови зі студентами. «Так вам і треба», — подумала Надя, а в слух сказала, — передай Василю Семеновичу, що я йому вдячна, завдяки йому я знайшла свою половинку, а скоро заїду в інститут, щоб звільнитися. Заміж я виходжу, люба. Залишивши подругу сидіти з відкритим ротом, Надя підійшла до паркану і kрикнула: -Дорогий, заводь машину, поїдемо в місто за продуктами і заразом Тетяну Федорівну відвеземо!