Коли мені було ще 5 місяців, мого батька не стало і я його не пам’ятаю. Після цього я жив із мамою та бабусею у селі. Мама багато працювала, і я бачив її тільки перед сном, і то вона приходила втомленою і не грала зі мною. Про мене дбала бабуся. Вона робила зі мною уроки, вчила зі мною вірші і розповідала мені про своє життя. Коли мені виповнилося 8, мати поїхала по роботі в іншу країну. Вона регулярно надсилала звідти rроші. Пам’ятаю, тоді мої однолітки заздрили мені, адже я мав багато крутих іграшок, а я заздрив їм — у них поряд були батьки, які так їх любили. Ніякі іграшки не заміняли мені турботу та теплоту батьків. Бабуся все nродовжувала дбати про мене. Ми разом читали книги, робили разом роботу по дому.
Вона, як і раніше, баrато розповідала про свою молодість. Я завжди любив слухати її розповіді. Вона мала дуже насичене життя і, відповідно, багато цікавих історій. Коли мені виповнилося 18, я вирушив у місто – навчатися у коледжі. Я хотів залишити навчання після дев’ятого класу, але бабуся наполягла на продовженні. — Мене ж будь-якої миті може не стати. Про тебе хтось подумає? Краще зроби так, як говорю, щоб у тебе хоч якась професія була. Я розумів, що ніхто не вічний, але подібні розмови були для мене неприємними. Я дуже любив бабусю. Вона була моїм усім, єдиною рідною та родичем. Ну, а мама дзвонила мені рідко. Ми їй не були вже цікаві, вона мала інше життя, де нам було не місце. Так, вона надсилала нам багато rрошей, і ми жили в достатку, але rроші були єдиними, що нас якось пов’язувало.
Незабаром я знайшов роботу у місті. Я допомагав на ринку розвантажувати та завантажувати товари. Працював чотири дні на тиждень і отримував достатньо rрошей. Я пішов би на ще одну роботу, ось тільки мені потрібно було і про бабусю дбати. Будь-який вільний час я присвячував рідній людині. Якби я тільки знав, що невдовзі втрачу і її, звільнився б із роботи. Я навчався на останньому курсі та готувався до іспитів. Тоді й сталося нещастя. Коли мама дізналася про це, вона сказала мені телефоном: — Шкода, дуже шkода. Але тепер ти маєш будинок, вітаю, сина. Я й до цього не ставився до неї з теплом, але після цих слів у мене зникло бажання спілкуватися з цією людиною далі. Зараз я не маю жодного спілкування з мамою. Я перестав їй дзвонити, а вона перестала надсилати мені rроші. Я навіть радий цьому, адже не хочеться мати таких мерзенних людей у своєму оточенні.