Знову вдома і знову одна. Чоловік любить роботу більше, ніж мене. Він оперативник. Приходить додому, коли я сплю, йде рано вранці. Якщо пощастить, то ми встигнемо побачиться кілька разів на місяць. Іноді він не ночує вдома. Якщо раніше питала, що з ним і де він, то зараз немає. Він відповість також як і завжди: “був рейд” або ж “на затриманні». Іноді мені приходили в голову думки, що він мені зраджує. Пару раз я відкривала цю тему, він говорив: — Не доводилося випадку. Якщо зраджу, то обов’язково тобі повідомлю. Мені хотілося його придушити в цей момент. Одного разу він прийшов на 4 години раніше звичайного. Моєму здивуванню і щастю не було меж. Чоловік з порога повідомив мені, що ми йдемо в кіно. Я спробувала зібратися максимально швидко.
Коли ми вже їхали в кінотеатр, то я запитала: — А на який фільм підемо? — Зараз тільки два фільми йдуть. Бойовики. Тоді я подумала, що краще б ми залишилися вдома. До нашого сеансу залишалася година, тому ми пішли в бар пити пиво. Чоловік навіть не піднімав погляду на мене. Я намагалася розговорити його, а він просто втупився в далечінь і все. Виявилося, що він стежив за хлопцем, який перебувати в розшуку, але затримати його не захотів. Під час фільму він заснув, а до цього сміявся над усіма дурними жартами з фільму. Я дивилася на нього і думала: «як же я його люблю». Якщо раніше я могла подумати про розлучення, то в той момент я зрозуміла, що не зможу і дня прожити без нього. Після кінотеатру ми поїхали додому. По дорозі встигли посваритися. Він навіть не думав переді мною вибачиться.
Він вважав, що має право мені вказувати, а я не затримана і не підозрюєма. Чоловік зовсім втратив навички нормального, людського спілкування. Тільки ментівський лексикон. А коли він починає розговорити тюремним жаргоном прямо на вулиці, то мені хочеться провалитися під землю. Вдома ми розійшлися по різних кімнатах. Я чекала, коли він прийде до мене вибачатися, але його все не було і не було. Я вирішила сама піти подивитися, що він робить. Чоловік тримав в руках медальйон, який йому подарувала я. Він подивився на мене і сказав: — Дякую, що терпиш мене. Мені всі говорили, що якщо ти оперативник, то сім’ї у тебе не буде. Рано чи пізно піде, але ти довела, що мені з тобою безсумнівно пощастило. Тобі потрібно спорудити пам’ятник, щоб всі знали, яка моя дружина молодець.