Колись я почала вишивати завдяки бабусі. З дитинства мені подобалося займатися цим ремеслом, і незабаром я засвоїла техніку до досконалості. Однак на якийсь час я закинула це захоплення, коли вступила до університету та мріяла про кар’єру юриста. Життя склалося так, що після випуску я не знайшла роботу за фахом. Працювала продавцем кілька років, а потім вийшла заміж і народила дитину, пішовши у декрет. Коли моїй доньці виповнився рік, я почала шукати хоч якийсь підробіток. Складно, коли ти не маєш своїх грошей, а чоловік контролює кожну витрачену копійку. Нормальну роботу з маленькою дитиною знайти не вдавалося, і щоб хоч якось відволіктися, я знову взялася за вишивання. На ювілей мамі подарувала власноруч вишиту вишиванку, і вона відзначила, яка це гарна робота: — Доню, це ж справжній витвір мистецтва! Нині такі речі дуже цінуються, ти могла б заробляти на цьому. Так я і вирішила спробувати.
Спершу брала замовлення від знайомих, а потім створила сторінку в соцмережах. Однак великих заробітків не було — на одну сорочку йшло два тижні, особливо з урахуванням того, що у мене була маленька дитина. До того ж, я купувала якісні матеріали, щоб мої роботи виглядали гідно. Якось до мене звернулася моя двоюрідна сестра Леся: — Я бачила твої роботи. Дуже красиво! Можеш вишити мені сорочку по фото? Я заплачу? Я, звісно, погодилася. Це ж родичка! Але коли вона надіслала фотографію, я була в шоці — довга сорочка з повністю вишитими рукавами, складна робота, яка вимагала багато часу та сил. Я працювала над цією сорочкою ночами, приділяючи їй кожну вільну хвилину протягом трьох тижнів. Хотіла, щоби все вийшло бездоганно. Коли роботу було завершено, я вирішила особисто віднести її сестрі, щоб вона змогла приміряти і, можливо, похвалити мою роботу. Адже для майстра це завжди приємно.
Сестра охоче приміряла сорочку і скрикнула від захоплення: — Яка краса! Навіть краще, ніж на фото! — Лесю, тобі ціна буде 2000 гривень. — За вишиванку 2000? І це ще з родинних зв’язків? — Лесю, ти ж знаєш, скільки тут роботи. Такі сорочки коштують мінімум 5-6 тисяч. — Не вигадуй. Їй ціна 500 гривень. — Тоді не бери. Я забрала сорочку та пішла. Після цього ми з Лесею більше не спілкуємось. Я продала цю вишиванку через свою сторінку за 4500 гривень, і жінка, яка її купила, зробила ще одне замовлення своєї мами. А сестра, звісно, всім родичам наговорила, яка я погана. Але мене це вже не турбує — свою роботу треба цінувати. А як ви думаєте? Чи були у вас подібні ситуації з родичами?