На особисте життя у Аліни ніколи не вистачала часу: навчання в медичному університеті, спроби влаштуватися на першу роботу… Так і пройшла її молодість. Романтичних відносин вона не мала. Та й сказати, що вона їх потребувала, теж не можна. Можливо, саме тому Аліна не здогадувалася про свій страшний діагноз. Коли вона нарешті відвідала гінеколога, обстеження та аналізи зайняли чимало часу. Але результат виявився жахливим: безпліддя. Важко було уявити, як жити далі: ні чоловіка, ні дітей, ні перспективи… Роздуми перервав телефонний дзвінок. Аліна сподівалася, що мати зможе її підтримати. – Алло, мамо. Як я рада, що ти зателефонувала! – Доброго дня, Аліна. Ваша мама перебуває у першій лікарні. Терміново приїжджайте, – почула вона голос на іншому кінці дроту.
«Господи, за що мені це все? Чому це відбувається зі мною? Коли ж я зможу стати щасливою?» – крутилось у Аліни в голові, поки вона їхала до лікарні до мами. Як виявилось, нічого серйозного не трапилося. У мами був лише невеликий забій на нозі – якийсь хлопець на самокаті мало не збив її. Кілька днів жінка все ж таки пролежала в лікарні. Аліна провела весь цей час поряд. Але важко сказати, що саме її утримувало в стінах лікарні: турбота про маму або симпатія до лікаря… Так Аліна і вийшла заміж. Чоловік зовсім не турбувався про її діагноз, адже від першого шлюбу він уже мав двох дітей.
Аліна щосили намагалася налагодити стосунки з хлопчиками, але це не вдавалося. Вони постійно влаштовували їй дрібні неприємності і навіть не думали вибачатися. – Мабуть, мені не судилося стати мамою. Навіть прийомною мамою, – розмірковувала вголос Аліна перед шкільним святом старшого сина чоловіка. На цьому святі мала бути і колишня дружина Ярослава. Вони з Аліною ніколи одна одній не подобалися. Оксана була гордовитою, складною і грубою жінкою, яка обожнювала показувати свою перевагу. Але хлопчики любили її, якою б вона не була. І ось вони сидять усі разом в одному ряду, чекаючи на завершення шкільного свята. Атмосфера напружена. До того ж організатор оголосила «хвилину подяки» – момент, коли діти повинні вручити квіти найдорожчій людині у своєму житті.
Аліна заплющила очі, щоб не бачити, як Оксана зловтішатиметься, насолоджуючись своїм тріумфом… І раптом відчула, як у її руки ліг величезний букет. – Мамо Аліна, пробач, що ми іноді тебе кривдимо. Просто ми не знаємо, як показати своє кохання. Дякую, що ти з нами, – сказав старший син чоловіка. Аліна не змогла стримати сліз. Невже весь цей час вона даремно себе докоряла? Невже вона справді стала справжньою мамою, незважаючи на те, що ніколи не зможе народити? Невже доля нарешті посміхнулася до неї? Ця історія ґрунтується на реальних подіях, якими поділився наш читач. Будь-який збіг з реальними іменами чи місцями – випадковість. Як ви вважаєте, чи може прийомна мати замінити рідну? Поділіться своєю думкою!