— Про що задумався, старче, — мама погладила синочка по голові. — До нас приходила тітка — nоліцейська. Розповідала, як правильно жити. Виходить, що ми з тобою неправильно живемо, — висловив свою думку хлопчик. — Як так? — Ось, приміром, я не тільки дитина, але ще це… як його… особистість. Ось! — Ну і? — У мене права. — Які такі права? — Наприклад, на особисте життя. — Це яке таке особисте життя у тебе? — Ну, наприклад, ми з хлопцями ганяємо в м’яч, а ти додому кличеш. Позбавляєш мене особистого життя. І би ти мене не можна. Це грубе порушення моїх прав.
— А коли нашкодиш, тоді як? Або, коли не слухаєшся? — Для цього існує мотивація. — Що за звір такий? — Нам тітонька поліцейська пояснила. Зараз покажу. Син втік в кімнату, а потім з’явився з листком паперу. Дав мамі прочитати. Заголовок «МОТИВАЦІЯ». Трохи нижче: 1. прибирання приміщення — 40 2. в магазин за хлібом — 25 3. «5» в щоденнику — 40 4. «4» в щоденнику — 30 5. гарне поведінка — 40 — Зрозуміло, — сказала мама. Потім запитала, — А в мене права є? — Звичайно ж є, — серйозно відповів син. — Значить, я можу дописати? — Можеш, — дозволив син.
І мама почала писати. Коли вона закінчила, то віддала синові почитати: «Прибрати квартиру; випрати синові одяг; приготувати синові сніданок, обід і вечерю, нагодувати його. Водити його в дитячий садок, а потім і в школу; не спати вночі, коли він хворіє. Пере живати і ліkувати його синці та садна. Все це я робила, роблю і буду робити безкоштовно. А все тому, що люблю тебе». Хлопчик читав це у своїй кімнаті. Посидів, осмислив, підійшов, обійняв матір, уткнувся їй у плече і голосно заnлакав. А мама гладила і цілувала…