Артур любив Віку. Віка любила Артура. Але хлопець був сином вчительки, а дівчина була дочкою багатого бізнесмена. Батько Вікі заборонив дочці навіть думати про Артура. – Артур не з нашого кола! – сказав він. Тому вони розлу чилися… Коли хлопець познайомився з Ольгою, він сподівався, що дівчина буде йому гарною дружиною. Симпатична, освічена, добра. Покликав заміж, та й погодилася. Жити стали зі свекрухою. Марина Петрівна добре прийняла невістку. Свекруха та невістка ставилися один до одного з повагою. Віка, дізнавшись про одруження Артура, влаштувала батькові істериkу. Та не одну, а мало не щодня. Довела тата до того, що той махнув рукою: – Роби що хочеш!
І почала Віка телефонувати Артуру. Чи не щодня. Артур все ж таки любив її. І тягнувся до неї усією душею. А коли в нього з Олею син народився семимісячним, дорікнув їй, що дитина не від нього. Нічого не стала говорити та доводити чоловікові Ольга. Забрала дитину та повернулася до своєї квартири. Навіть від аліментів відмовилася… Минуло чотири роки . Паша вже підріс. Іде до дитсадка, Ольга працює. Усі ці роки ні з чоловіком, ні зі свекрухою Ольга не спілкувалася. Лише щомісяця отримувала грошовий переказ та посилки з подарунками. На Новий рік та на День народження Паші. Від кого? Невідомо… Якось на телефон Ольги прийшов дзвінок від свекрухи. Ольга не відповіла. Але потім вирішила передзвонити. Тепер телефон свекрухи був недоступний.
Ольга захвилювалася. Раптом із жінкою щось трапилося. Попросила сусідку доглянути сина, а сама поїхала до Марини Петрівни. – Проходь, – сказала свекруха. – Нам потрібно багато про що поговорити. І розповіла вона і про любов до Вікторії, і про те, що син заборонив їй спілкуватися з онуком, і про те, що вона анонімно посилала Ользі і гроші, і подарунки. За два дні Ольга знову приїхала до свекрухи. На цей раз із сином. Марина на онука намилуватися не може. І казки йому розповідає, і печиво йому пече, і гуляти водить. А з сином та його сім’єю вона рідко бачиться. Адже він має інше коло спілкування, куди Марині Петрівні ходу немає.