Марина готувалася до сну після важкого дня, коли раптом їй відправили повідомлення. Воно було з відходом матері з життя. Очі Марини потемніли. Вона зателефонувала рідним, щоб дізнатися, що сталося. В результаті потрібно зібратися і вирушити в будинок матері. Марині довелося виїхати наступного ранку, але сестри швидше поїхали, бо жили поряд. Всього у дівчинки 3 сестри та ще 2 брати. У них справді велика родина, але останнім часом у ній стало багато розбратів. Життя кожного розкидало їх різними куточками країни. Вони рідко збиралися. У ніч перед від’їздом не виспалася. Неможливо було навіть заплющити очі, почувши таку новину. Купивши зранку квіти, жінка поїхала до матері. Всю дорогу вона проnлакала. Її партнер не знав, як її втішити. Вони вирішили не брати із собою дітей.
Це не місце збирання всієї родини. Поряд з будинком матері було припарковано чотири автомобілі. Отже, брати та сестри там. Вона була вражена, побачивши зачинені ворота, відсутність хреста на вході і те, що всі звичаї були проігноровані. Марина увійшла у двір. Скрізь цвіли квіти. На задньому дворі був накритий великий стіл із білою скатертиною. Це поминки? Здається ще рано. З хати різко вийшла старша сестра. Марина підбігла до неї і почала схлипувати. — З мамою все гаразд. — Це поминки, а ти стверджуєш, що все гаразд. Брати вийшли надвір. — У мами все добре, дякую. Займається садівництвом. Вона вже показала нам околиці. Марина nродовжувала оглядати садок. Щоб переконатися, що це просто розіграш, потрібно було особисто побачити маму. Мати справді стояла осторонь. Здорова та жива. Вона обіймає онуків. Марина схлипнула: — Мама! — І почала плакати. — Чому ти ридаєш? Що трапилося?
— Повідомлення… — Я розповім тобі про все згодом. Через деякий час усі члени сім’ї сиділи за великим столом. Всі чекали на пояснення літньої жінки і дивилися на неї. — Матінко, розкажете нам нарешті, що ж сталося насправді? Чому ми всі тут? — Я надіслала повідомлення. — Але навіщо? — Я тільки хотіла подивитися, хто прийде на мій nохорон. Однак я помітила, що всі поспішають на поминки, але згаяли день народ ження. За вами усіма дуже су мувала. Ми давно не бачилися. Онуки вже дорослі та зовсім не пам’ятають бабусю. Я страшенно самотня, незважаючи на те, що маю шестеро дітей. Цілий день я проводжу на самоті у чотирьох стінах. Я з усім справляюсь сама. Усі так зайняті, коли я не дзвоню. Прошу вибачити мене за глузування. Але я не мала іншого вибору. Діти схлипували, повернувшись обличчям до матері. Вони дійшли висновку, що насправді не цінують людину, яка стільки років дбала про них. — Мамо, пробачте нам, будь ласка. — Я не серджуся. Я просто сумую за вами.