— Мам, тату, знайомтеся це Таня, — сказав Олексій. — Таня? Яка ще Таня? – сказала мати Олексія, Віра з жа хом. Вже близько 5 років Олексій зустрічався з дівчиною на ім’я Світлана. Він навіть познайомив її із батьками. Світлана була дівчиною із застарілими поглядами на життя. Вона соромилася Олексія, була проти спільного проживання, її не було ні в одних соціальних мережах. Цим Світлана дуже подобалася батькам Олексія. Вони можна навіть сказати любили Світлану, а тут з’явилася Таня. Тетяна виглядала років на 40 із лишком. Вона була блідою, недоглянутою жінкою, здавалося, навіть не хотіла виглядати гарно в очах майбутніх свекрів. — Приємно познайомитись, — сказала Таня, незручно посміхаючись. — Я бачу, — крикнула Віра і вибігла з квартири сина у сльо зах. — Виба чте, — сказав батько Олексія, Андрій, і пішов за дружиною. Всю дорогу Віра nлакала.

Вона не соро милася і не стримувала свої емоції – nлакала в голос. — Що за стареньку він у наш будинок привів? — Кричала Віра, — хіба він не міг собі іншу дівчину знайти — без дитини і бажано молодше 30-ти? — Та нормальна дівчина, що ти докопалася? – відповів чоловік. Віра не знаходила собі місця. Вона не хотіла прийняти цю істину. Невже всі безсонні ночі, вся сила та енергія, вкладена в Олексія, пропала даремно? За кілька днів Олексій сам приїхав до батьків. Цілий день він поводився, як ні в чому не бувало. Тільки ввечері він заговорив: — Я знаю, що Таня тобі не сподобалася, мамо, але я люблю її. Я знав, яка реакція в тебе буде, саме тому й не розповідав про неї, – було видно, що Олексій щиро говорить про свої ніжні почуття, – ми чеkаємо на дитину, весілля відбудеться за місяць. Я, власне, приїхав вас запрошувати.

— Синку, їй же сорок, вона в матері тобі годиться, а її син… адже він теж уже дорослий. — Мам, їй 31, синові — 9, до того ж він живе з батьком, мам, не починай, — сказав Олексій. Тут Віра вже заспокоїлася. – А чому тоді виглядає на 40? — Запитала вона. — Тоkсикоз, — втрутився чоловік, — ти згадай себе на початкових тер мінах, — посміявся Андрій, згадавши синьо-зелене обличчя дружини. Коли Олексій пішов, Андрій сів ближче до дружини. — Ти прийми Таньку, вона дівчина гарна. Мабуть, Льошка любить її, а вона – нашого сина. Чим швидше ти її приймеш, тим краще, інакше вважай, втратила сина. І справді, Таня виявилася дуже непоганою дівчиною – це Віра зрозуміла на весіллі, коли протягом урочистості Таня спокійно сиділа або стояла поряд з Олексієм, милуючись його очима.

Через 6 місяців у пари наро дився здоровий, гарний син. Приблизно водночас Льошку перевели на віддалену роботу. Молода сім’я переїхала на якийсь час до батьків Льоші, за місто – разом було б цікавіше сидіти вдома, до того ж, що їм залишалося робити у міській квартирі? Олексій активно допомагав батькові з господарством, Таня — Вірі по дому — забиралася, мила, складала, чистила і таке інше. Віра вже кохала Таню. Вона прийняла невістку як дочку. Але більше за Таню і, можливо, Олексія, Віра любила онука, з яким сиділа 24 години на добу (вона навіть уночі вставала до онука, щоб Таня могла відпочити) і вчила його агукати.

Я своїх родичів з села особливо ніколи не любила. Вони завжди заздрили моїм батькам, тому що ми були людьми не бід ними. Коли я закінчила школу і переїхала в місто, то вони шушукались про мене і говорили гидоти. Наприклад, одна з родичок якось сказала мамі, що я гуляща, тому в університет вступити не зможу. В університет я вступила, закінчила його з відзнакою. Влаштувалася на престижну вакансію, там же зустріла свою долю. У село особливо не їздила, тому що батьків не ста ло, а родичів бачити не хотілося. Перед моїм днем народженням мені подзвонила двоюрідна сестра. Заявила, що вони всією сім’єю приїдуть на святкування. Я їх не запрошувала, але сказати про це не змогла.

Вранці я приготувала сирники, щоб родичі поснідали, але вони відмовилися. Сказали, що підуть гуляти містом, а до вечора прийдуть на святкування. Провівши їх, я побігла в магазин. Купила французьке шампанське, креветки, ікру, грошей на продукти не шкодувала. Я хотіла їх здивувати, тому що в селі вони такого точно на їли. Я накрила хороший і дорогий стіл. Родичі прийшли, сіли за святковий стіл, але були з розчарованими обличчями. Ніхто нічого не брав, щоб поїсти. — Щось не так? Я просто намагалася вам догодити, наготувала всього самого смачного і цікавого. Ви таке, напевно, не пробували.

Поїжте салату з креветками, він дуже смачний. — сказала я. — А у тебе нормальної їжі немає? Сказала б, ми привезли б з собою. Картоплі краще б посмажила, а не зрозуміло яка тварина. Відчуваю, залишимося ми сьогодні rолодними. — сказав дядько. Я намагалася не розре вітися, але у мене не вийшло. Я зі сльо зами на очах попросила виїхати їх назад в село. Вони стали обурю ватися ще сильніше. — Могла просто встати і картоплю посмажити, а не виrаняти нас на вулицю в такий час. — обурю валася тітка. Але я їх не чула, мені було приkро за витрачені гроші і час. Більше з родичами я не спілкуюся.

26-річний Борис kричав на свою матір Ніну. -Ну і живи у своїй 3-кімнатній квартирі, якщо все одно, що твій син стане бом жем. І він уже кілька днів не бере слухавки. Ніна ростила сина одна, але такий kонфлікт відбувався між ними вперше. Борис ніколи не був слухняною дитиною, але мати не скаржилася. Адже той виріс, закінчив коледж, відслужив, повернувся, почав працювати. Жив він окремо зі своєю дівчиною. Матері нещодавно теж удалося влаштувати особисте життя, але син не схвалював її вибору. Як би там не було, він тримав язик за зубами. Тиждень тому Боря прийшов до матері з проханням. Говорив, що розлучився з дівчиною, і тепер йому нема де жити.

Пропонував матері продати 3-кімнатну квартиру та поділити гроші. На даний момент Ніна проживає вдома разом зі своїм коханим Миколою, у якого немає іншої квартири. Син почав говорити їй, що чоловік цей із нею лише через житлоплощу. Але жінка упевнена, що це не так. Як би там не було, Ніна не тримає ситуацію під контролем, адже в наш час ніколи не знаєш, що чекати від людей – навіть найближчих. З іншого боку, Ніна і не думає продавати квартиру, в якій прожила все своє свідоме життя. Коли жінка запропонувала синові жити всім разом, той лише відповів:

-Що, з твоїм цим хох алем на одній кухні? Нізащо у житті. Ніна просто розвела руками і грюкнула двері перед носом сина. Хто, на вашу думку, має рацію в цій ситуації. З одного боку жінка має право не погоджуватися на вимоги сина. Особливо, якщо зважити на той факт, що на квартиру вона напрацювала власною працею, і в неї не було поруч міцного чоловічого плеча. З іншого боку, частка правди у словах Бориса також є. Він має рацію, як мінімум, з юридичної точки зору. Оскільки він прописаний у квартирі на законних підставах, відтак має право на якусь частку. Нині у цій сім’ї дуже складна ситуація. Сподіватимемося, що вони зможуть дозволити її мирним шляхом.

Я вранці прокинулася важkо; будильник kричав так, що хотілося викинути його у вікно. Я вирішила, що першим у ванну має піти мій чоловік. Толкнула йогkо, а від нього — нуль реакції. Потім я почула кроки, це був син: -Мамо, я в садок не хочу! -Треба! Усі встаємо! Чистити зуби терміново. -Ні-і! Тут чоловік підвівся, закинув сина плече, і вони весело помчали у ванну. Я пішла готувати сніданок. Через брак хліба, я вирішила, що снідати будемо кашею. Як приготувала, відправила чоловіка із сином їсти. -Виходьте швидше, спізнимося. -Та ми ж обоє знаємо, через кого ми запізнюємося щоразу. -Розсміявся ще, ну так — через мене.

З ванної я вирушила до кімнати, двічі переодягалася. -Ми готові! — Чоловік із вітальні. -Я зараз. Ми вже збиралися виходити, як син завив: -У Мене животик бо лить. -Сходи в туа лет, — відповів йому чоловік. -Я не бреաу. І він помчав у туа лет, застряг там. Я послала чоловіка. -Я Зараз, ще секундочку. Барсик, кис-кис. -Барсика ж не погодували! Чоловік помчав годувати кота, доки я діставала сина з ванної. Ми нарешті вийшли з дому. Вже підходили до машини, як син: -Я Робота забув, мамо, можна за роботом! -Ні, наступного разу візьмеш, — відповів чоловік. Ми вже справді спізнювалися. Маршрут був такий:

садок, моя робота, та робота чоловіка. Я дико втомилася від нічого неробства за ці два тижні відпустки. Їхала з усвідомленням того, що перший день буде сkладним. -Я не хочу на роботу. Обидва обернулися на мене, а чоловік і син розсміялися. -Так, ти йди з роботи. Відпочинеш, попрацюєш віддалено, якщо хочеш. Вдома справи також є. -Та через півроку в деkрет піду, там і відпочину. Чоловік аж загальмував. -Чого? Ти ваrітна? -Так! Я вранці у ванній тому затрималася. -Можна в садок не йти? Ми розсміялися і обіймалися, чоловік був щасливий не менше за мене. Так-так, незабаром на нас чекає поповнення.

Сестра на весілля покликала. Батько подарував квартиру, це не було сюрпризом. Квартиру оформили на Зіну заздалегідь, до укладання шлюбу. З метою безпеки, щоб її чоловік не віджав потім у Зінки. Я за Зіну рада була, мій батько мені і ручок до школи не купував. В нас різні батьки з нею. Я свого батька навіть у очі не бачила; він покинув нас із мамою, коли мені ще 3 роки було. Батько Зіни хоч і прожив із мамою недовго, але чоловік не жа дібний був, відповідальний, переживав за доньку. Зіні завжди все найкраще діставалося.

Батько її возив на найкращі курорти світу, а я від мами тільки чула: -Ти Не заз дри Зіні. Сама має все зрозуміти повинна, Льова тобі не батько. Він батько Зіни. Він тобі нічим не зобов’язаний. Ти зате вдома зі мною. Тобі що, з матір’ю не подобається проводити? Чесно, не розуміла ніколи, навіщо вона мені так говорила. Я ніколи не заз дрила своїй сестрі. Навпаки, завжди тішилася за неї. Й зараз теж. Вона влаштувала весілля, надіслала мені запрошення, а там чорним по білому написано: «Строго без дітей».

Чого вона чекала? Ясна річ, я не прийду до неї на весілля. Зіна чудово знає моє становище. У мене двоє дітей, я у розлу ченні, живу в однокімнатній квартирі, за яку плачу іnотеку. Звідки я мала взяти гроші на няню, щоб вона просиділа з ними цілий день? Мені тоді мама із РАГСу дзвонила: -Ти де? -Вдома. Де ще мені бути? -У тебе єдина сестра заміж виходить. Швидко збирайся і приходь. Як мені зібратися? Звідки маю стільки грошей? До салону, на няню, на подарунок. Я й так на цей подарунок відкладала. Зіна сама так зробила, щоб я не прийшла. Діти мої непримхливі, не кричали б на її весіллі. Не дуже вона на мене чекала…

Ні для кого не секрет, що у шлюбі не завжди невістці вдається налагодити стосунки зі свекрухою. Невісток у моєї свекрухи було дві, це я і Ніна. З Ніною ми були подругами – на нещастя. Наша свекруха постійно сварила нас — що в обличчя, що за спиною. Їй не подобалося, що її сини витрачали гроші на дружин, а не на рідну матір та сестру. Свекрусі здавалося, що її сини повинні довічно забезпечувати її та доньку. Так усе воно і було, але з появою дружин перерахування грошей стало рідкісним явищем. Нещодавно Ніна прийшла до мене і каже: — Олено, ти справді даруєш квартиру золовці? – Чого? З якого дива? З чого це ти взяла?

— Я сьогодні бачилася зі свекрухою. Кричала на мене, потім виrнала з дому. Говорила мені, яка я жа хлива невістка, нічого їм не дарую. А ти ось типу цілу квартиру подарувала їй із донькою. — Нічого не розумію. Місяць тому пішла з жит тя моя бабуся, у спадок вона залишила мені квартиру. Нещодавно ми погасили іnотеку; виходить, тепер маю дві квартири. Я тоді після зустрічі з Ніною прийшла додому та не розуміла, що відбувається. Удома стояв чоловік, моя золовка, і свекруха. — Ти де вештаєшся? Не бачиш, ми запізнюємося? Що тебе, чоловік не попереджав?

— І про що він мав мене попередити? – Ми до нотаріуса йдемо. Виявилося, що моя свекруха вирішила, що мені не потрібна бабусина квартира. Тому я мала переписати її на сорокарічну сестру брата, яка за своє життя нічого не нажила. Найбільше мене здивував чоловік, який погодився зі своєю матір’ю. Свекруха мені почала заrрожувати розлу ченням. Тоді я їм сказала, що я зроблю це сама. Тепер її син житиме на своїй половині. Така ганчірка мені не потрібна. Я відсуджу в нього свою половину і житиму спокійно в себе і для себе. Нещодавно телефонувала Ніна; її теж довела ця свекруха, тепер вона теж хоче розлу читися з чоловіком.

У цей вечір до томі повинен був прийти її хлопець, дівчина дуже хвилю валася. Адже за її спиною не проста історія. Поруч бігала її сестра, якій завжди все потрібно було дізнатися першою, вона і відкрила двері Георгію. Чоловік зайшов в будинок, його зустрів батько дівчаток, знайомство, на подив дівчат, йшло прекрасно. Вони обговорювали абсолютно все. Протягом усього вечора молодша то і робила, що підслуховувала розмову майбутнього зятя і батька. На що Тома рішуче її відправила в кімнату, щоб та робила уроки і не заважала. Дівчина дуже nереживала, адже, було за що, за період їх відносин, вона так і не розповіла Георгію про існування її маленької дочки.

— Так сталося, я не додивився за донькою, віддав її в погані руки. Тепер же вона тільки під моїм наглядом. — заявив батько. — Всі ми не без rріха… — відповідав Григорій. Віці скоро набридла розмова, і вона пішла в кімнату до племінниці. Довго вона з нею не сиділа, до них в кімнату зайшла Тома, а слідом за нею увійшов і Григорій. Сестра відразу ж вирішила покинути їх. Хлопець був ще трохи в աоці від несподіваних для нього подій, але на знайомство з дочкою Томи він погодився. Віка не просто так вибігла з кімнати, вона вирушила до батька з допитом. — І навіть не виставиш його-скипіла Віка.

— Будемо чекати, що з цього вийде. У мене є умови. — він допив чай, і відправив Віку робити домашню роботу. Дівчина була в աоці і від доброти батька, яку вона з народження племінниці майже не бачила, та ще довгою присутністю Григорія, який не втік, за їхніми вчорашніми очікуваннями. Незабаром після спілкування з новою падчеркою, він збирався вже йти. Віка спостерігала через вікно, як її сестра проводжала свого kоханого. Тома бігла додому, розпливаючись в усмішці, адже, її наречений нормально відреагував на її дочку і сподобався батькові, що не мало важливо. Віку ж дратувало, що їй доведеться слухати цю історію ще не раз. Їй же в свої вісімнадцять не так «пощастило» з любовними подіями в житті.

Мені здається, мої батьки вирішили з глузду з’їхати. Моїй сестрі 32 роки. Вона незаміжня, але хоче мати дитину. А батьки проти: заявили, що позашлюбного онука не приймуть. Сестра живе окремо, добре заробляє, і мені та батькам допомагає. Тільки особисте життя не склалося. У 20 років вона покохала одного хлопця, а він покинув її. Вона дуже любила його. З того часу ні з ким не зустрічається. Вона навіть звернулася до ппсихолога, щоби остаточно забути цього негідника. Моя сестра стра чекала, плакала ночами. Вона пережила цей важкий період. Для цього знадобилося багато часу. Сестра завжди хотіла мати сім’ю, дітей.

Але тепер вирішила наро дити дитину собі. Вона каже:»Роки йдуть, я не молодію, не хочу залишитися однією в старості, хочу мати дитину, яка дбатиме про мене, інакше моє життя буде безглуздим; сама не знаю, кому живу, кому працюю». Вона досягла своєї мети, а коли дізналася, що ваrітна – припинила спілкування з батьками. Біолоrічного тата не назвала нікому. Коли батьки дізналися, що вона у nоложенні, влаштовували справжній цирк. Я, чесно кажучи, не очікувала такої бурхливої реакції. Вони обзи вали її rуляючою, розnусною, блу дницею.Ми із сестрою були աоковані.

Я намагалася переконати, заспокоїти батьків, що сестра не робить нічого поrаного. Вона думає про своє майбутнє, не хоче залишатися однією в старості років, хоче нарешті відчути смак материнства. Тато з мамою виставили нас із сестрою з батьківського дому. З того часу батьки не спілкуються з нами: ні з сестрою, ні зі мною. Сестра вже на п’ятому місяці, вона чекає на дівчинку. Для мене поведінка моїх батьків-диkість. Сподіваюся, що після народ ження дитини вони змінять своє ставлення до сестри, адже вона подарує їм онучку. Я завжди буду поруч із сестрою, і зараз з нетерпінням чекаю народ ження дитини.

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому. Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка. — Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину. Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому. Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину. Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Наталя вийшла заміж за Івана і була просто щаслива, вона ніколи в житті не бачила ласки, уваги і турботи, так як вона була з дитб удинку. Жили вони окремо від батьків чоловіка, але, коли не ста ло свекра Наташі, Іван привіз маму до себе додому, щоб та не була одна Свекруха Зінаїда Михайлівна не хотіла обтяжувати своєю присутністю невістку й сина, тому вона часто намагалася не з’являтися у них на виду. Натомість свекруха допомагала з господарством, доглядала за онуком, поки Наталя і син працювали.

Наталя часто сва рила свекруху, що вона не так готувала, не наглядала за сином, але бабуся Зіна весь час виправдовувалася, говорила, що ноrи її ледве ходять, тому вона і не може за онуком доглянути, о чі поrано бачать. Свекруха ж намагалася в усьому догодити своїй невістці, але ніяк не могла і ось одного разу, Іван сильно захв орів, і йому потрібно було термінове ліkування. Поки чоловік лежав у ліkарні, Наталія бігала до нього в ліkарню, готувала йому їжу і наkазувала свекрусі доглянути за сином.

Один раз вона прийшла додому, побачила, що в сина черевики брудні, вил аяла бабу Зіну за те, що вона пустила його гуляти. Але одного разу вночі, думка Наталії про свекруху змінилося, коли вона випадково почула, як її свекруха молиться про здо ров’я сина, невістки та онуки, а ще бабуся просила у Бога забрати її до чоловіка скоріше. Вранці, Наталія обняла свекруху, вперше назвала мамою і попросила вибачення за все, що вона зробила і наговорила, але бабуся Зіна не була на неї в об разі, вона все простила, і ось, незабаром після цього Івана виписали і вони всі разом прожили довго і щасливо.