Вони росли без батька. Він їх покинув, коли синові було п’ятнадцять років, а донька була зовсім маленька, майже три роки. Батько просто не прийшов додому. З’явився наступного дня і сказав дружині, що розлюбив, зібрав речі і більше не з’явився. Жінка залишилася одна з двома дітьми, без жодної допомоги ззовні. Вона працювала вдень та вночі, щоб прогодувати дітей. Син покинув школу, щоб допомагати мамі виховувати сестру. Він працював вантажником, автомийником, на базарі, двірником, продавцем на оптовому базарі, виконував будь-яку роботу. Увечері приносив гроші та давав мамі. А сам ходив у ոоганому промокаючим взутті. І нарешті він підхопив xвօрօбу нирօк.
Він мріяв про університет, але сім’я була на першому місці, треба було ростити сестру. А тепер він уже сорокап’ятирічний чоловік, у нього сім’я, прекрасна дружина, двоє дітей, але він більше не може працювати на важкій фiзичній роботі, а в інших місцях його не беруть: він не має вищої освіти. Він допомагає дружині, займається домашніми справами, готує, возить дітей до школи, забирає. А в сестри все гаразд. Вона здобула вищу освіту, у неї немає сім’ї, у неї своя квартира, відремонтована. Дітей нapօджyвати не планує. Іноді зустрічається із чоловіками, але не планує створювати сім’ю. Вона працює менеджером, добре заробляє.
Свої гроші витрачає на поїздки, оновки. Був час, коли вона допомагала мамі, але незабаром припинила. Дізналася, що мати витрачає гроші на дітей брата і оголосила. “Я не годуватиму весь колгосп. Я вмиваю руки”. Мама пояснила, що вони живуть на зарплату невістки, що брат не може працювати. Але дочка не хотіла нічого слухати, і тоді мати зажадала, щоб та відмовилася від спадщини на користь брата. Вона може зрозуміти свою дочку. У неї своя квартира, вона нічого не потребує і не хоче допомагати братові, який у п’ятнадцятирічному віці покинув школу, працював, робив все, щоб сестра нічого не потребувала…
