У мене двоє дітей. Старшому синові вже 30, молодшій дочці 25. Колись мені далека родичка залишила однокімнатну квартиру в місті. Я вже хотіла її продавати: живемо ми все одно на селі, їхати слідкувати за нею немає часу. Тоді мій син вчитися поїхав; ну, гадаю, не пропадати добру, нехай живе там. Він був радий. Залишився після навчання у місті, жив у квартирі, обживав її, платив за комуналку. Пізніше він почав жити там із дівчиною. Я навіть трохи зраділа, думала одружиться нарешті. Але час іде, все ніяк. Дівчина гарна, але зі своїми дивнocтями. Ми далеко від міста живемо.
Щоразу, коли збираємося їхати, а це було лише двічі, ми попереджаємо сина. Молоді, не хочеться бентежити їх. Дорогою ми їдемо кілька годин. Втомлюємося, ясна річ. Але тільки нас не привітно зустрічають. Невістка якась небалакуча, навіть чаю не запропонує. Я від неї, напевно, кілька слів чула: так, ні, добре. Ось на цьому все. Нещодавно донька хотіла поїхати до міста. Ну, думаю, моя квартира, та тісно буде їм, але нічого. Не знімати ж сестрі квартиру чи номер у готелі поживе з братом. Тиждень – невеликий термін. Я поговорила із сином, він зам’явся спочатку, але погодився.
Я зателефонувала доньці, повідомила її, що вона може спокійно їхати. А на ранок вона мені дзвонить і каже, що брат сказав інше. Мовляв, нехай не їде, дівчину його вона бентежитиме, і стискуватиме. Квартира однокімнатна, їм там двом і так розвернутися нема де. Я тоді такий ckaндал учинила. Вона йому хто, дружина? Вона ніхто взагалі у цьому будинку. Якщо мій син так поводиться стосовно своєї рідної сестри, та який він мені син після цього? Він за всі ці роки платив за комуналку, але це не говорить про те, що він є власником, і що ця пасія має право на голос у цьому будинку.