— Відчепись від мого сина! — вигукнула з порога Степанова мати. Іванка вперше побачила цю жінку. Раніше-тільки на фотографії. — А ми побратися вирішили, — майже прошепотіла розгублена дівчина. — Засвататися вони вирішили! А мене запитали ?! Або для того я працюю більше десятка років на заробітках, щоб мій син злиденну в хату привів ?! Що твої батьки нажили? Двокімнатну квартиру в «панельці»! А я свому Степану хороми в новобудові справила. Меблями імпортними обставила. Машину купила. Гроші до грошей повинні йти. Ще знайде мій Степан вигідну партію. А ти, дівчинка, відступи з нашої дороги. — Це ваше рішення або Степана? — А хто його буде питати ?! Як скажу, так і буде! Грюкнувши дверима, Степанова мати вилетіла з квартири. Степан чекав її в машині. Прийшовши до тями, Іванна зателефонувала коханому. — Що ж нам робити? — запитала в розпачі. — Я дитину чекаю. — Ти ж бачиш, що мама проти нашого шлюбу. А дитина … навіть не знаю, як бути .. — Я буду народжувати … Через кілька днів на Іванну напав грабіжник. Хоча, красти було нічого. Вкрав стару мобілку, гаманець з кількома сотнями гривень і ключі від квартири. А ще боляче побив. Дитину Іванна втратила. Її мучила думка, що це «пограбування» не випадково. Іванна намагалася щось вивідати у Степана. Він відповів: — Не треба було пізно ходити. — Я ж з роботи поверталася, — виправдовувалася. Але він вже кинув трубку. А грабіжника так і не знайшли … … Вона оберігала свою самотність, немов коштовність, від якої не могла позбутися. Нікого не впускала в свою долю.
— Іванко, дочка, не можна жити з вічним сумом, — зітхала мати. … грудень прикрасив землю першим снігом. Виглянуло сонечко. У Іванни вихідний. Опівдні зібралася в парк. Вже на вулиці озирнулася, що не взяла мобілку. А їй повинна клієнтка дзвонити. Вранці хоче на зачіску прийти. Повинна уточнити час. Але повертатися додому не хотіла. Кажуть, прикмета погана … Холодне зимове сонце поспішало до заходу. Парк виглядав чарівно. — Яка же зараз година? — запитала сама у себе Іванна. Біля лавки маленький хлопчик стукав горішком об горішок, щоб принадити білку. — У тебе руки холодні, як лід, — батько намагався відібрати у малого горіхи. Той заплакав.- Вибачте, скажіть, котра година, — звернулася до чоловіка Іванна.- На годиннику — початок зими, — пожартував незнайомець. — А справді — вже четверта. Малий заплаканими очима дивився на Іванну. І ледь чутно стукав горішком об горішок.- А ти голосніше постукай. Білка не чує. Ось так… Але білки не було. Хлопчик розчаровано дивився на Іванну.- Напевно, білка гріється в дуплі. Це ж перший сніг. Вона ще не звикла до холоду, замерзла. А наступного разу обов’язково прибіжить за горішками.Личко малого прояснилося. — Ви добра, — сказав батько хлопчика. — Такою була наша мама.- А чому була? — спантеличено запитала Іванна.- Хотіла Іванку сестричку подарувати, але … — Тебе Іваном звуть? — змінила тему, тому що бачила: її співрозмовнику це дається нелегко. — А я тітка Іванна….
Наступного вихідного вона знову опівдні збиралася в парк. Поклала в кишеню кілька горішків. Їй хотілося побачити маленького Іванка. І, може, вдасться заманити білку. … Іванна і Василь, так звали батька, не змовляючись, очікували цих зустрічей. Чи не призначених. Неначе випадкових. Уже й Іванко не ховався за батька, коли бачив її…. Через рік, на початку зими, в парку, на цьому ж місці, де Іванна вперше заговорила до Василя, він зізнався їй у коханні. Запропонував руку і серце. І обіцяв завжди любити дорогих йому людей.- На годиннику — початок зими. Нехай цей час стане початком нашої долі, — схвильовано мовив Василь … … У торговому центрі Іванна побачила Степана. Хотіла обійти. Але він прямував до неї.- Як ти? — запитав. — Я … у мене сім’я. А ти?- Ще не одружився. Прости за те, за минуле … Моя мама … вона хоче …- Я повинна йти. Всього найкращого!… Ось і цьогорічний листопад відплакав дощами. Немов, за помахом чарівної палички, грудень засяяв сонцем.- Хлопці, збирайтеся на прогулянку. Іванко, де твої рукавиці? Знову посіяв? Скоро урожай будемо збирати, — пожартувала Іванна.У парку було людно після затяжних туманів і дощів. Іванна зупинилася у » історичної «лавки.- Василь, котра година? — засміялася.- На моєму годиннику — початок зими.- І початок нового життя, — таємниче мовила я — У нас буде маленький або маленька.- І ти мовчала?- Чекала, щоб сказати це саме тут …Іванко стукав горішком про горішок. Заманив білку. Рудохвоста примружила хитрими очима, немов підслухала розмову між дорослими. А Іванко ще нічого не знає …
