Віра Олексіївна закінчила всі свої домашні справи та вирішила трохи посидіти на лавці. Жила вона сама, і їй було дуже самотньо. Чоловіка не ста ло п’ять років тому, ось з того часу вона й живе сама. Має трьох дітей, які живуть у місті, мають гарні роботи, квартири. Усі добре влаштувалися. Раніше, коли онуки були маленькими, часто приїжджали погостювати у бабусі, а зараз їм уже не цікаве життя в селі. Приїжджають тільки у свята, от і нудно буває одній Вірі Олексіївні. Добре, що вона має гарну сусідку, з якою вони щоранку чай п’ють. Вони мають цілий ритуал чаювання. Вони печуть пироги і ватрушки, купують чогось смачненького до чаю і сидять годинами розмовляють один з одним. У сусіда купують мед, він дуже смачний у нього.
Сусідка Світлана завжди казала Вірі, то їй потрібен чоловік. Адже одній жити дуже важко. У будинку має бути чоловіча рука, щоб допомагати жінці. Також потрібен хтось, з ким можна поговорити вечорами, а не сидіти перед телевізором. Світлана навіть запропонувала познайомити її з чоловіком. Знала вона когось із сусіднього села. Теж дружину нещодавно втратив, а чоловікові без дружини ще важче. Віра Олексіївна знала, що, якщо Світлана щось вирішить, то вже не відступиться. Раптом поряд із нею присів чоловік. Представився Анатолієм Івановичем. Розповів про те, що рік тому втратив дружину. Шукав собі наречену, але в їхньому селі жодна не сподобалася.
Всі були негарними, а Світлана сказала, що сусідка в неї дуже гарна. Він сказав, що знає, що вона гарна господиня і в неї завжди чистота та порядок, тому й переїде до неї. А свій будинок здасть у найм. Також він був радий, що діти живуть далеко від Віри, адже не виносить дітей. Навіть онуків на свій поріг не пускає. – Ви мені, здається, підходите, але треба буде скинути кілька кілограмів, щоби можна було Вас у люди вивести. – А чоловік мене і таку любив. Зовнішність йому була головною. Він любив мене будь-яку. Я завжди бачила його захоплений, закоханий погляд і намагалася відповідати йому тим самим. Краще за мого чоловіка мені не знайти, а гірше мені не треба. Вона підвелася і пішла. Анатолій Іванович ще сидів на лавці з відкритим ротом, але потім вийшов.
