Якось Андрій сказав дружині: – Наш дід зовсім постарів, він уже не справляється. Потрібно буде перевезти його до нас. – Куди ми його влаштуємо? Ми самі ледве поміщаємось, куди ще його! – похмуро сказала Марія. – Не перебільшуй! Ми завжди маємо вільну кімнату для гостей. Одна спальня належить нам, інша – нашій дочці, і ще одна зараз не зайнята. Ось там і житиме він! – По-перше, ми часто збираємося там, щоб разом подивитись телевізор, а по-друге, коли прийдуть гості, куди вони підуть? До нашої спальні? – Помітила жінка, nродовжуючи сkаржитися. Анітрохи не со ромлячись, Андрій додав. – Кохана, а що ми збираємося робити, не залишати ж безпорадну літню людину віч-на-віч з її хворобою? Твої батьки теж не молодшають, а тепер моєму батькові потрібен догляд.
А якщо комусь із твоїх теж знадобиться догляд ми зробимо те саме. Марія насупилась і підібгала губи. Хоча вона знала, що рано чи пізно це станеться, вона все ж таки була засмучена тим, що це сталося саме зараз . – Не хвилю йся, за будь-яких обставин є свої плюси. Ну, татову квартиру здамо в оренду і гроші з повітря будуть. Скільки потрібно людині похилого віку, враховуючи, що вона отримує хорошу nенсію? Чоловік спробував переконати дружину стати милосердною за доnомогою “аргументів”. – Ура! Дідусь житиме з нами. Цією новиною батьки радісно поділились із маленькою донькою. Чоловік відвідав батька у вихідні та привіз із собою основні речі.
Дід дуже переживав, що так обтяжує дітей, але нічого не міг з цим поробити. – Доброго ранку, дідусю! – радісно вітала онука. – Ходімо обідати разом. Накриваючи диван і упорядковуючи речі батька, Марія посадила дідуся на кухні. – Мамо, давай я тобі доnоможу. – Давай, давай, помічниця. – Андрію, а де старі простирадла, які я тобі дала, щоб ти використав їх як ганчір’я в гаражі? – Так, зовсім зносилися. – Чому ж! Віддай мені накрию ним диван. – Вони в коробці на балконі, – відповів Андрій, у голосі якого звучала образа. Дідусь тримався, жив у квартирі і із задоволенням проводив час із онукою. Коли Марія прибиралася і знімала простирадла, вона голосно сказала: – Напевно, зараз саме час їх викинути… – Не викидай, мамо! Вони у хорошому стані. Бережи в коморі, а я вам постілю, коли ви з батьком постарієте…
