Спочатку стосунки з невісткою у мене не ладналися. Але після одного випадку вона стала мені ближче дочки!

ДРУГИЕ НОВОСТИ

З чоловіком Павлом ми маємо двох дітей: старший син Василь та молодша дочка Марічка. Коли наш син привів до нас додому свою дружину, нашу невістку, я не дуже була задоволена нею, зізнаюся чесно, вона зовсім нічого не вміла робити, не була привчена до роботи. А ми з чоловіком люди роботящі ще з дитинства обидва, я такого ніколи не розуміла, щоб вже в такому віці жінка могла тільки картоплю зварити чи посмажити і приготувати омлет чи салат накришити. Але я собі мовчала, бо Софія сирота. Будинок у нас великий, тому ми з чоловіком Павлом одразу синові сказали, нехай поживуть у нас, якщо хочуть, місця начебто вистачало, бо шкодували не так його дружину, як свого Василя, адже розуміли, що йому треба буде платити за житло, а це означало, що йому доведеться більше працювати. Марічка дуже потоваришувала з дружиною Василя, і коли я в сімейних бесідах, за відсутності невістки, розповідала, як я нею незадоволена, то Маша завжди була на боці Софії. Мені це не дуже подобалося, адже вона моя рідна донька повинна розділяти мої погляди, тим більше в таких речах.

А потім, зрештою, я почала мовчати, бо ні мої власні діти, ні мій чоловік мене в цьому не підтримували жодного разу. І хоча мені не подобалося багато чого в дружині мого сина, але мені навіть не було з ким поговорити про це, тому що вся родина добре ставилася до неї, любили всі його. А потім Софія сама почала мене підтримувати: я в хлів — вона за мною біжить допомагати, я беруся готувати борщ — вона мені капусту кришить, картоплю чистить, моркву несе. А якось Софія несла в хату дрова, я бачила, що їй важко, але вирішила не допомагати, нехай старається трохи, вчиться сама, а то геть нічого не вміє, все показувати треба. А вона того разу неправильно стала на ногу, а потім ще довго лежала і шкутильгала трохи, але надвечір і слова мені не сказала, не поскаржилася жодного разу, лише тихенько розповіла Василеві, коли той прийшов з роботи. Видно, важко було їй ходити, бо того вечора він носив їй у кімнату. Софійка з кімнати не виходила сама.

А я тієї ночі зовсім не спала. Мені стало так шкода цієї дитини, розуміла, що й моя вина є в тому, адже якби я йому тоді допомогла, то все склалося б інакше. Я вирішила нічого їй не допомагати, не підказала нічого, і це сталося з моєї вини. А вранці Софія прокинулася і почала готувати сніданок, видно було, що їй важко стояти, давалась у знаки нога та вчорашня ситуація. Я подивилася на свою невістку іншими очима. Стало шкода, що вона одна, ні батька, ні матері, нікому не має справи до неї, нема кому навчити чогось. Сама маленька, тендітна, ручки такі тоненькі, все так швиденько роблять, хоча не все вдається їй. Я покохала її, як свою дитину, сама не можу пояснити, що в мені так різко змінилося. З того часу я всьому почала вчити Софійку; коли щось не виходило, ми разом з нею сміялися з усього, разом усе виправляли. Тепер у мене дві донечки та один син. Недаремно люди кажуть, що мудра свекруха знайде собі рідну дочку, а дурна – і сина може втратити.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *