Я людина не жадібна, але іноді можу такою здаватися. Я виросла в селі, у сім’ї освічених людей. Мама та тато працювали і добре заробляли. Я закінчила школу і вступила до університету на бюджет. На честь цього батьки купили мені квартиру біля університету, де я зараз живу. — Ми з твоїм батьком раді, що ти змогла вступити на бюджет і нехай ця квартира для тебе буде маленьким подарунком та мотивацією. – сказала мені мама. Я була на сьомому небі від щастя, бо до села я не хотіла повертатися. Маючи квартиру, я спокійно можу закінчити університет та залишитися жити у місті. Мені не вірилося, що це відбувається зі мною. Я переїхала в місто і з великим ентузіазмом ходила до університету. Я об’їздила все місто протягом тижня, щоб знати, що і де знаходиться.
Одного разу до мене хтось стукався, і я раптово злякалася і вирішила не відкривати, але потім подивилася в око і побачила, що за дверима стоїть моя родичка. Я була здивована і не розуміла, як вона знайшла мене. — Полько, як ти виросла. Ти, мабуть, не знаєш, я сестра твоєї бабусі. Я приїхала до лікаря і мені треба тут десь 5-6 днів пожити – сказала сестра бабусі. Виявилося, що бабуся з татового боку всім своїм родичам дає мою адресу. Я вперше увійшла в ситуацію, але потім мене це почало турбувати. До мене щомісяця хтось приїжджав; я зателефонувала бабусі і розлютилося на неї, тому що її родичі переходили грань. Вона мене жадібною обізвала і відключила телефон. Я перестала виходити на зв’язок із родичами бабусі.
Мама мене підтримала, але навіть це не допомогло, бо родичі, яких я в житті не бачила, чатували на мене біля будинку і тим самим лякали. — Поліна, завтра до тебе приїде донька моєї сестри з дитиною. Вона вступила до коледжу і їй нема де залишитися. Притули її без будь-яких скандалів і витівок — сказала бабуся і відключила телефон. Я дзвонила назад, але вона слухавку не брала. Ця племінниця приїхала і чекала біля дверей. Я її впустила через жаль, а потім я зателефонувала сестрі бабусі і сказала, що більше двох днів вона у мене не зможе залишитися, так що краще їй знайти іншу квартиру. Після чого бабуся та родички образилися на мене, але мені було повністю начхати. Для мене головне, що мама та тато мене підтримали, і я почала знову спокійно жити і не відволікатися від навчання.