З дитинства у мене заповітна мрія. Я мрію побувати в Парижі. Працюю в офісі менеджером, живу в орендованій квартирі з господинею. Вона-самотня жінка. Власні діти кинули її. Я приходила додому пізно, ми не заважали один одному. Вже 4 роки я живу з нею. З часом ми стали близькими, вона навіть знизила ціну на оренду. Я збирала гроші на поїздку в Париж. Мій брат зі своєю дружиною і з дітьми живе з нашими батьками. З дня весілля вони намагаються назбирати на квартиру, але ще не накопичили, тому що мій брат завжди краде ці гроші, витрачає їх, а потім повертається до дружини і вимолює прощення.
Моя мама не дуже ладнає з дружиною брата. Мій брат погано ставиться до своєї дружини, а вона завжди прощає чоловіка. Нещодавно мені подзвонила мама, стала розповідати, що брат збирається взяти іпотеку на квартиру, тільки на внесок грошей немає. Потім цікавилася, коли я збираюся в Париж. Вона знала, що я давно вже збираю гроші. Я зраділа, що вона цікавиться мною, і сказала, що скоро поїду, у мене вже накопичилося. Є така фраза: язик мій – ворог мій. Через два дні до мене завітали мій брат з дружиною. Я запросила їх на кухню, налила чаю. Незабаром мета візиту була позначена: їм потрібні були мої гроші.
Вони стали клястися, що обов’язково повернуть до копієчки. Я не хотіла відмовляти моєму братові, але і з мрією не хотіла розлучатися. Запропонувала оформити позику у нотаріуса, з чітко прописаними термінами повернення. Брат з дружиною образилися, мовляв, я їм не довіряю. Я просто бачила і знаю, як живуть іпотечники. Увечері мені подзвонила мама, влаштувала істерику, вимагала відправити гроші, потім засудила мене і бабуся. Мене назвали алчною, жадібною, меркантильною. Всі відвернулися від мене. Якщо чесно, це мене не дуже засмутило; до того ж, через місяць я буду в Парижі.